بلوط

از ویکی‌پدیا، دانشنامهٔ آزاد
پرش به: ناوبری، جستجو
فارسی українська
بلوط
شاخه‌ای از بلوط قرمز اروپایی به همراه میوه و برگ.
طبقه‌بندی علمی
فرمانرو: گیاهان
(طبقه‌بندی‌نشده): گیاهان گلدار
(طبقه‌بندی‌نشده): دولپه‌ای‌های نو
(طبقه‌بندی‌نشده): رزیدها
راسته: راش‌سانان
تیره: فاگاسه
سرده: Quercus
ال.
گونه

See فهرست گونه‌های بلوط

بلوط نام نوعی درخت و همچنین میوه آن است که دارای پوستی سخت می‌باشد. درختان بلوط عمری طولانی دارند که گاه به دو هزار سال نیز می‌رسد[۱] و گونه‌های بسیاری از آن در ایران بومی رشته‌کوه‌های البرز و زاگرس است.

چوب این درخت از مرغوبترین چوب‌هاست و ذغال آن نیز مرغوب است. این موضوع یکی از دلایل بریدن بی رویهٔ این درختان می‌باشد که این جنگل‌ها را تهدید می‌کند. (میوه بلوط اروپایی بشکل کره‌ای با قطرتقریبی ۲٫۵ سانتیمتر و میوه بلوط در حاشیه‌های زاگرس جنوبی ایران به اندازه تقریبی ۸ میلیمتر می‌باشند)

تکثیر[ویرایش]

تکثیر طبیعی این درخت از طریق کاشته شدن میوه آن صورت می‌گیرد. جوندگان خانواده سنجاب جهت ذخیره سازی میوه بلوط برای فصل زمستان آن را در عمق مناسبی دفن می‌کنند. فراموش کردن جای برخی از این میوه ها توسط سنجاب‌ها باعث می‌شود که در بهار سال بعد جوانه بزنند. این جوندگان موجب زایش مداوم جنگل‌های بلوط هستند. سنجاب‌ها از روی غریزه مقاوم‌ترین دانه‌ها را برای دفن کردن انتخاب می کنند و بنابراین احتمال سالم ماندن میوه در زیر خاک و جوانه زدن آن در سال بعد بالا می رود.

در سال‌های اخیر برخی کارشناسان از خطر انقراض سنجاب ایرانی گفته‌اند که در ادامه حیات جنگل‌های بلوط ایران نقشی اساسی دارند.[۲][۳]

ترکیب شیمیایی[ویرایش]

سوسک خرطوم‌دار درخت فندقی، آفت گونه‌های مختلف درخت بلوط می‌باشد.
  • میوهٔ بلوط : نشاسته، پروتئین، قندهای مختلف مخصوصاً کوئرسیت، مادهٔ روغنی و بالاخره تانن دارد.
  • برگ و پوست بلوط : تانن ویژه‌ای به نام اسید کوئرسی تانیک محلول در آب، نوعی قند بنام کوئرسیت، یک مادهٔ تلخ بنام کوئرسیتین، لعاب، یک مادهٔ فرمز بنام قرمز بلوط دارد.

کاربرد[ویرایش]

کاربرد درمانی[ویرایش]

تانن موجود در میوه بلوط که در برخی زبان محلی کشور به آن «شوکه» می‌گویند با تقویت مخاط معده در درمان ورم و زخم معده مورد استفاده قرار می‌گیرد و می‌تواند در بهبود زودتر زخم‌ها و خونریزی‌ها و درمان اسهال مفید باشد. بخش‌هایی از درخت بلوط که کاربرد درمانی دارند عبارتند از میوه، پوست، گال و برگ.[۴]

کاربرد خوراکی[ویرایش]

میوه بلوط شمال و جنوب ایران و نیز گونه‌های مختلف آن از نظر مواد غذایی متفاوتند. اما نتایج آنالیز مویه بلوط شمال ایران به همراه پوسته‌اش نشان داده که شامل ۱۱ درصد چربی، ۱۱.۵ درصد فیبر، ۲۶۳۰ کیلوکالری بر کیلوگرم انرژی و دارای ۱۸.۵ درصد پروتئین است.[۵] در بخش‌های مختلف کشور که جنگل‌های بلوط وجود دارند از آرد کردن میوه بلوط، نان بلوط تهیه می‌شود.

دامداران با توجه به گرانی خوراک دام، دانه‌های بلوط را در پاییز جمع‌آوری می‌کنند و به عنوان تغذیه جایگزین در زمستان به دام‌ها می‌دهند که علاوه بر خواص غذایی بسیار، برای سلامت دام‌ها نیز مفید است.[۵]

کاربردهای دیگر[ویرایش]

از دانه، برگ و نیز گال درخت بلوط در داروسازی، رنگرزی (به عنوان یکی از مواد رنگزای طبیعیمرکب‌سازی و صنعت چرم‌سازی استفاده می‌شود.[۶]

بلوط در ایران[ویرایش]

درباره تعداد گونه‌ها و زیرگونه‌های بلوط در ایران نظرات مختلفی داده شده اما همه پژوهشگران بر وجود چند گونه مهم از بلوط در جنگل‌های ایران توافق دارند[۷]:

  • گونه بلوط ایرانی (Quercus persica یا Quercus brantii) که از شمال‌غربی تا جنوب‌شرقی رشته‌کوه زاگرس وجود دارد و به علت انعطاف‌پذیری خاص خود نسبت به دیگر گونه‌ها توانایی رویش در گونه‌های مختلف خاک، ارتفاع (از ۴۵۰ متر در گدارلندر مسجد سلیمان گرفته تا ۲۶۰۰ متر از سطح دریا در ارتفاعات لته‌کال یاسوج) و جهات جغرافیایی را دارد. در مناطق مختلف با نام‌های گوناگونی چون بلوط ایرانی، برو، شکین، هلوین، بلی، بلو و داربرو نامیده می‌شود. یکی از ویژگی‌های بسیار مهم این گونه، که نقش بسیار اساسی در بقای آن داشته قدرت خارق‌العاده جست‌زنی آن ( به دو صورت پاجوش و ریشه جوش) است.
این گونه نام‌های مترادف دیگری همچون Quercus baneica, Quercus globularis, Quercus saii و Quercus ungeri نیز دارد.
  • گونه ویول (Quercus libani) که مختص مناطق مرتفع با خاک‌های عمیق و حاصلخیز است و پراکنش آن از آخرین حد شمالی زاگرس شروع می‌شود و در پایان محدوده جنگل‌های مریوان (هم‌مرز با پاوه در استان کرمانشاه) تمام می‌شود.
  • گونه اوری (Quercus macranthera) که در جنگل‌های ارتفاعات شمال ایران، مناطق کوهستانی قفقاز، ارسباران و جنگل‌های مختلط کاسپینی-هیرکانی دیده می‌شود. به شکل زمین و جهت جغرافیایی بستگی ندارد اما به ارتفاع زمین بستگی داشته و غالبا در ارتفاعات بالاتر از ۱۷۰۰ متر از سطح دریا رشد می‌کند و درختی سرمادوست و نورپسند است.[۸] در مناطق شمالی ایران این درخت را با نام‌های دیگری چون بلند مازو، پاچه مازو، گوری، اورو، ترش مازو و پالط نیز می‌شناسند.

در سال‌های اخیر روند تخریب درختان بلوط جنگل‌های ایران گسترش یافته که عواملی چون آفت، خشکسالی، از بین بردن درختان برای کشاورزی و دامداری[۹]، بریدن درختان برای تهیه ذغال[۱۰] [۱۱]، هجوم سوسک‌ها، بیماری ناشناخته، گردوغبار و افزایش میانگین دمای هوا [۱۲] را از دلایل اصلی آن می‌دانند.

دشت برم، بزرگترین دشت بلوط ایران در کازرون و در غرب استان فارس قرار گرفته‌است و در سال‌های اخیر تلاش‌هایی برای جلوگیری از نابودی بیشتر درختان آن شده‌است. [۱۳]

منابع[ویرایش]

  1. «پدر بلوط ایران: در طرح‎های درختکاری، جای درختان بومی خالیست». ایسنا، ۲۴ اسفند ۱۳۹۲. بازبینی‌شده در ۱۹ فروردین ۱۳۹۳. 
  2. محمد درویش. «قدر حضور سنجاب ایرانی را در ایران بدانیم!». خبر آنلاین، ۴ اسفند ۱۳۹۱. بازبینی‌شده در ۱۹ فروردین ۱۳۹۳. 
  3. «سنجاب ایرانی در خطر انقراض». پایگاه خبری آفتاب، ۱۸ اردیبهشت ۱۳۹۱. بازبینی‌شده در ۱۹ فروردین ۱۳۹۳. 
  4. «"شوکه" موثر در درمان ورم و زخم معده». ایسنا، ۲۹ آبان ۱۳۹۲. بازبینی‌شده در ۱۹ فروردین ۱۳۹۳. 
  5. ۵٫۰ ۵٫۱ مصطفی رجبلو. «استفاده از میوه بلوط در تغذیه دام‌ها». خبرنامه داخلی سازمان جهاد کشاورزی استان گلستان. سال هفتم. شماره ۹۴. صفحه ۴، مرداد ۱۳۸۸. بازبینی‌شده در ۱۹ فروردین ۱۳۹۳. 
  6. «مازو، دردانه درختهای بلوط لرستان». ایسنا، ۲۵ مهر ۱۳۹۱. بازبینی‌شده در ۱۹ فروردین ۱۳۹۳. 
  7. محمد درویش. «تصور ایران بدون زاگرس یا زاگرس بدون بلوط! کدام دهشتناک‌تر است؟». تارنمای شخصی محمد درویش، ۱۹ تیر ۱۳۸۹. بازبینی‌شده در ۱۹ فروردین ۱۳۹۳. 
  8. حیدر شرفیه، خسرو ثاقب‌طالبی. «بررسی برخی خصوصیات جنگل‌شناسی و رویشگاهی درخت اوری در استان سمنان». فصلنامه علمی-پژوهشی تحقیقات جنگل و صنوبر ایران. جلد ۲۰ شماره ۳. صفحه ۴۲۹-۴۴۳، ۱۳۹۱. بازبینی‌شده در ۱۹ فروردین ۱۳۹۳. 
  9. «مرگ جنگل‌های بلوط ایران». روزنامه قانون، سال دوم،‌ شماره ۳۹۴، ۱۹ فروردین ۱۳۹۳. بازبینی‌شده در ۱۹ فروردین ۱۳۹۳. 
  10. «بلوط‌های چند‌صد ساله‌ای که ذغال قلیان‌ها می‌شوند». eirib، ۳۰ تیر ۱۳۹۲. بازبینی‌شده در ۱۹ فروردین ۱۳۹۳. 
  11. «تخریب ۵ هکتار از ذخیره‌گاه جنگلی بلوط ایران». جام‌جم آنلاین، ۲۶ فروردین ۱۳۸۹. بازبینی‌شده در ۱۹ فروردین ۱۳۹۳. 
  12. «داغ زوال بلوط لرستان به وسعت ۵۶۱ هزار هکتار». ایرنا، ۱۶ فروردین ۱۳۸۹. بازبینی‌شده در ۱۹ فروردین ۱۳۹۳. 
  13. «کاشت ۸۰۰ نهال بلوط در دشت برم کازرون فارس». ایرنا، ۱۱ اسفند ۱۳۹۲. بازبینی‌شده در ۱۹ فروردین ۱۳۹۳. 
جستجو در ویکی‌انبار در ویکی‌انبار پرونده‌هایی دربارهٔ بلوط موجود است.
Дуб
Дуб звичайний (Quercus robur)
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
- Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Букоцвіті (Fagales)
Родина: Букові (Fagaceae)
Рід: Дуб (Quercus)
Види
біля 100 видів (див. текст), у тому числі

Дуб (лат. Quercus) — рід дерев родини букових (Fagaceae). Рослина однодомна і світлолюбна (потребує багато світла) . Плід — горіх (жолудь). Зростає на більшій частині України, в Степу — рідше, головним чином по долинах річок.

Дуб у багатьох народів вважався найкрасивішим деревом, і до нього ставилися з пошаною і любов'ю. На латинській мові недарма дуб так і називається: «гарне дерево» — Кверкус (Quercus), від кельтських слів «quer» — «гарний» і «cuez» — «дерево»[1].

Опис

Осіннє листя дуба (Quercus Robur)

Дуб — велике дерево, до 40 метрів заввишки, з товстим стовбуром і звивистими кремезними гілками, які утворюють широкий намет листя — справляє дійсно враження потужності і сили. Це довговічна рослина: іноді дуб живе до двох тисяч років, а столітні дуби зустрічаються дуже часто.[1]

У Греції, Іспанії відомі дуби з солодкими жолудями.[1]

Дуби бувають літні, зимові та вічнозелені[1] (див.:Вічнозелений дуб). У літнього рано розпускаються червонувате листя і восени опадають. У зимового дуба листя з довгими черешками з'являється пізно, але восени не опадає, а засохле тримається на гілках всю зиму. У дуба, що росте у Франції, Іспанії, Італії і на Кавказі, зелене листя не сохне і не опадає. Це корковий дуб.

Деревина дуба особливо міцна. Дубові колоди, потрапивши у воду, не гниють, а стають чорними і ще міцнішими (морений дуб). Морений дуб особливо цінується в столярних роботах.

Дубильні речовини, що просочують деревину, запобігають гниттю, тому з дуба роблять бочки і паркет.

Плід дуба (жолуді)
Листки і суцвіття дуба червоного (Quercus coccinea)

Дуб починає цвісти на відкритих місцях у двадцять років, а в лісі — в п'ятдесятилітньому віці[1]. Разом з листям з'являються повислі сережки з тичинками, по чотири в кожній квітці. На довгих же стеблинках виростають маточкові квітки по дві-три разом. З цих квіток після запилення утворюються жолуді. Кожен жолудь сидить в кругленькій чашечці — плюсці.

Поширення в Україні

Дуб — основна лісоутворююча порода Лісостепу, росте в суміші з сосною, грабом, ясеном, ялиною, буком. Росте на більшій частині України, в Степу рідше, головним чином в долинах річок. Він займає 27% площі державного лісового фонду України. Основні заготівлі роблять під час рубок догляду і головних рубок у Кіровоградській, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Київській, Чернігівській, Полтавській, Сумській, Харківській, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській і Чернівецькій областях.

Існує також стародавня легенда про те як в одному королівстві жив князь Понтелей зі своЇм сином Дубіном. Після смерті батька почав правити його син. Він був дуже жадібний, та злий. Він кожен день страчував невинних людей, йому це дуже подобалось. Жителям це дуже не подобалось, та вони не могли протистояти війнам та князю. Тому вони пішли до великої гори їхньої країни, де жив маг. Вони просили допомоги. Маг допоміг їм і пішов до князя. Всіх хто підкорився він перетворив на жолудів, а самого князя на дерево Дуб в честь його ім'я. І досі цей дуб стоїть в Закарпатьській області в Великоберзянського району під назвою Дідо-Дуб, якому вже понад 1200 років.

Дуб у культурі Кукутень-Трипілля

Вчені-археологи ще за часів СРСР при розкопках давніх поселень трипільської культури на території сучасної Кіровоградщини знайшли докази того, що тодішні люди розтирали жолуді дуба на борошно. За версією радянських вчених, з нього випікали хліб.[2] Хоча відомо, що з борошна жолудів дуба можна виготовляти також напій, який називають «кавою з жолудів».

Дуб як символ

У багатьох індоєвропейських традиціях існував культ дуба, який вважався священним деревом, оселею богів, небесними воротами, крізь які божество може з'явитися перед людьми. Як і усі дерева, дуб виступає в ролі світового дерева: він символізує світову вісь, з'єднуючу верхній та нижній світи, живих та померлих предків, знаменуючи центр Всесвіту. Дуб означав силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість, шляхетність, вірність. Це дерево було присвячено верховним богам-громовержцям: у Греції — Зевсу, у Давньому Римі — Юпітеру, у Німеччині — Донару, у литовців — Перкунасу, у слов'ян — Перуну.

Дуб символічно пов'язують із вогнем і блискавкою. За думкою Дж. Фрезера, давні люди вважали, що «великий бог неба, об'єкт їхнього культу, чий жахливий голос долітав до них у гуркоті грому, полюбив дуб більше за інші дерева і часто сходив на нього з грозової хмари у вигляді блискавки, залишаючи на згадку про свій візит розщеплений, обвуглений стовбур та спалене листя. Такі дерева були оточені ореолом слави, тому що в їхньому руйнуванні бачили руку великого Громовержця». Місце, куди вцілювала блискавка, ставало священним.

Дубові гаї були місцем здійснення обрядів, важливих ритуалів (жертвоприношення, суду, клятви), в них улаштовувалися свята. Дубова палиця в якості зброї громовержця чи сонячного бога символізувала твердість влади, суворість. Вінок із дубового листя виражав ідею сили, міцності, гідності.


У Давній Греції центром святилища Зевса у Додоні був старий дуб, під яким було джерело. За шелестом листя цього дуба пророкували жерці оракула при храмі. Зевсу був присвячений і особливий крилатий дуб, на який було накинуто ковдру із зображенням землі, океану й зірок. У дуб та липу були посмертно перетворенні боги Філемон і Бавкида, тут дуб виступає як символ подружнього щастя. «Дубовими» німфами були дріади. В Афінах хлопчик, який вимовляв під час елевсінських містерій подружню формулу, увінчувався дубовим листям і тернями. За легендою, у Геракла була дубова палиця. За деякими версіями з дуба була зроблена щогла корабля аргонавтів.

У Стародавній Греції дуб був присвячений богу сонця, науки і мистецтв — Аполлону[1]. Дубова гілка означала могутність. Вінком з дубових гілок нагороджували за порятунок життя і військові подвиги[1].

У Греції був дуб Додонського оракула, в шумі листя якого приходивші до нього намагалися почути шепіт пророкувань[1].


У Римі дуб символізує силу та довголіття. Щороку у дубовому гаю святкувалося весілля Юпітера і Юнони, на учасниках обряду були вінки з дубового листя. Дубові гілки носили у шлюбних процесіях як символ родючості. Священним вважалося й дубове поліно, через нього підтримувався вічний вогонь у храмі Вести.

Дубу приділялася значна роль у сакральних уявленнях кельтів. Зокрема, під дубом творить свої чари Мерлін. Кельтські жерці, друїди, перетворювали дубові гаї на справжні святилища і культові центри, а дубові гілки використовували в різноманітних ритуальних обрядах. Саме слово «друїд» походить, на думку дослідників, від давньої назви дуба. У віруваннях друїдів дуб символізував ось світу й асоціювався із силою та мудрістю. За уявленнями кельтів усе, що росте на цьому священному дереві, є даром небес. Особливу роль грає образ дуба, увінчаного «золотою гілкою» омели, причому дуб символізує чоловічий принцип, а омела — жіночий. У епоху християнізації кельтів багато церков та монастирів в Ірландії часто будувалися неподалік від дібров або окремих дубів.


У давнину у слов'ян дуб був символом слов'янського язичницького верховного бога Перуна — володаря вогню та блискавки, покровителя воїнів та ковалів. Було також поширене вірування, що у дубах мешкають душі померлих предків. Це уявлення підтверджується реальним фактом давніх поховань у лісах, зокрема, дубових, — на деревах і під деревами. У легендах і казках давніх слов'ян дуб найчастіше є сакральним місцем, із яким пов'язана доля людини і біля якого здійснюються вирішальні для героїв події.

Дуб шанували і як дерево родючості; зберігся звичай садити дубок при народженні дитини. Українці саджали дуб на могилах або в пам'ять про померлих чоловіків — старійшин роду, мудреців народу, видатних суспільно-політичних діячів та полководців. Наприклад, дуб Шевченка в Полтаві — живий пам'ятник Т. Г. Шевченкові, посаджений на спомин про перевезення тіла поета до України полтавською «Громадою» 6 (18) травня 1861 р. в час перепоховання поета біля Канева.[3]

У карпатських слов'ян[1] у старовинній пісні співається:

«В той час, коли не було ні землі, ні неба, тільки одне синє море — серед цього моря стояло два дуба, а на дубах сиділи два голуби; голуби спустилися на дно моря, дістали піску і каменю, з яких і створилися земля, небо і небесні світила»[1].

Про це ж писав римський натураліст Пліній Старший: «… дуби … незаймані століттями, одного віку зі Всесвіту, вони вражають своєю майже безсмертною долею, як найбільше чудо світу». Римляни присвячували дуб Юпітеру, тому і жолудь носив назву: «Югланс» (Juglans), тобто «Юпітерів плід»[1].


У біблійній традиції дуб — символ гордості й зарозумілості; біля дуба стає царем Азімелах, під дубом сидить Саул, під дубом Іаков закопує чужих богів, на дубі знаходить свій кінець Авессалом. У християн дуб — емблема Христа як сили, що проявляється у біді, твердості у вірі й чесноті. За деякими версіями християнського переказу хрест розп'яття був зроблено з дуба.

Дуб також національне дерево Англії, Естонії, Франції, Німеччини, Литви, Польщі, США та Сербії. Національна команда Румунії з регбі має символом дуб. Золототе та срібне дубове листя символізують військові звання в збройних силах США.

Дуби рекордсмени

Вигляд Запорізького Дуба у 1987 році. Фотографія Олега Бурбовського

Дуби відрізняються надзвичайним довголіттям: вік дуба може досягати 500 років; відомі екземпляри, вік яких перевищує 1000 років.[4]

  • З часів Запорізької січі зберігся досі (1964 рік) в селі Верхня Хортиця 700-річний дуб. Його так і називають Запорізьким дубом. Периметр стовбура цього дуба — 6 метрів 32 сантиметри, коріння розрослося на 100 метрів.[1] На Верхній Хортиці росте дуб, діаметр крони якого досягає 30 м.[4]
  • У місті Сент (Франція) ріс один з найстаріших дубів у Європі, заввишки в 20 метрів, діаметр стовбура 9 метрів, в його дуплі — кімната в шириною 4 метри. У його тіні відпочивали легіони Цезаря.[1]

Цікаві факти

    • 3 місце в номінації «Найстаріше дерево України» посів 1300-річний Дуб Чемпіон.
    • 2 місце в номінації Номінація «Меморіальне дерево України» посіли три 1000-річні Дуби Тараса Шевченка.
    • 3 місце в номінації Номінація «Меморіальне дерево України» посів 1000-річний Дуб Максима Залізняка.
    • 1 місце в номінації «Історичне дерево України» посів 700-річний Запорізький дуб.
    • 1 місце в номінації «Історичне дерево України» посів 1000-річний Юзефінський Дуб.
    • 1 місце в номінації «Естетично цінне дерево України» посів 900-річний Дуб Ґрюневальда.
    • 3 місце в номінації «Естетично цінне дерево України» посів 800-річний Монастирський Дуб.
  • Грибниці багатьох грибів пов'язані з коріннями дерев[1]. Грибні нитки проходять під шкірку коренів. При цьому виявляється, що коріння дерев з грибниці висмоктують воду з мінеральними речовинами, а грибниця з коріння — цукор[1]. Нитки гриба ніби замінюють корінню кореневі волоски. Дослідами встановлено, що такі дерева як дуб і бук, без грибів погано ростуть[1]. З'єднання гриба і кореня дерева носить назву "мікоризи".
  • У Карпатах знайдено викопні рештки 30 видів дуба; зараз в Карпатах їх є 8 видів[6].
  • Екологічні дитячі конструктори Ігротеко виробляють з деревини дуба.

Галерея

Види дубів

Примітки

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
  2. Івченко С. Зелений світ. — К.: Веселка, 1986. — С.41.
  3. Вишнівська Д. Екологічні традиції українців: озеленення могил
  4. а б Дитяча енциклопедія: Живий світ України / О.Ф. Цеханська, Д.Г. Стрєлков — Харків: «Ранок», 2007 — 128с., іл. (сторінка: 21)
  5. Чугуєнко М. В. Моя Україна. Ілюстрована енциклопедія для дітей. — Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2006. — 128 с. іл.
  6. Стойко Степан Михайлович, Ермоленко Юрий Афанасьевич. Карпати очима допитливих. — Львів: Каменяр, 1976. — 96с.
  7. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Джерело

Див. також